Вже десятий рік живемо з чоловіком і дітьми в столиці. Якось раз, коли чергове підприємство в рідному місті закрилося, то ми з чоловіком вирішили переїхати. Зібрали речі, забрали документи зі школи і поїхали. Тоді ми думали, що гірше вже точно не буде, не прогадали. Хоча наші батьки відмовляли нас від переїзду. Так як немає своєї квартири, та й роботи тоді у нас не було. Але ми все-таки вирішили з чоловіком ризикнути. Матвій швидко знайшов роботу, та й не просту, а дуже навіть високооплачувану. Я сиджу вдома з дітьми, працюю півдня в салоні краси. Салон знаходитися навпроти будинку, тому мені зручно, навіть на дорогу витрачатися не потрібно.
Діти вчаться в хорошій школі, старша дочка ще й ходить в музикалку, а молодшенький на карате. Гроաей вистачає на все, ми ніколи собі ні в чому не відмовляли. Зараз я вагітна третьою дитиною. Квартиру знімаємо простору, шкода, звичайно, що вона не наша, але нам і так зручно. Хотілося б куnити свою, але нам не дозволяють кошти. За гроші, які у нас є, ми можемо дозволити собі куnити, наприклад двушку, але в області, і то крихітну. Я найбільше ціную комфорт, та й дітям добре. Ми не бідуємо, на все rрошей вистачає. У дітей останні моделі гаджетів, я купую собі кожен місяць золоті прикраси, а чоловік колекціонує марки.
Всі своїм життям задоволені. Одне засмучує, що багато сусідів нас недолюблюють. Почула якось розмову двох сусідок. Одна з них сказала: — Ось живуть на широку ногу, і самі-то не зі столиці. Понаїхали сюди і крадуть у нас, чому мій син повинен за копійки горбатитися, а її чоловік на престижній роботі. Та у них же навіть прописки немає. Мені було приkро. Ми що, не люди чи що? Мій чоловік хороший фахівець, ось його і цінують на роботі. Я намагаюся сильно не засмучуватися, але у мене не особливо виходить. Тому і хочеться мати свою житлоплощу; але тільки заради того, щоб вважатися столичними, не варто витрачати всі свої заощадження. У нас з чоловіком є дві квартири в рідному місті. Точніше, є у наших батьків, але колись вони ж стануть нашими, тому думаємо переїхати з чоловіком на старості років назад в рідне місто, а діти нехай самі собі заробляють на життя.