Десять років тому до нас у село заїхали нові сусіди. На той момент я не розуміла, навіщо цій особливій родині будинок із ділянкою. Ренат – так звали голову будинку, він був на візку. Як я пізніше дізналася, він колись потрапив у ДТ П, після чого втратив кінцівки. Дружину Рената звуть Мая, вона жінка кульгава. Ходила з паличкою, не літня вона ще була. Син у них теж шкутильгав на одну ногу. І лише дочка була здорова, висока баба з жвавим маленьким сином. Переїхали вони з міста до нас, жили багатоповерхівкою до цього. Потім міське життя набридло, і сім’я перебралася до нас. Коли вони заїхали, я думала, що ділянка як завжди запуститься. Але на моє здивування, вже наступного дня Ренат на своєму візку вміло роз’їжджав городом і зрізав бур’яни.
Через три дні вся сім’я вже садила врожай, а через місяць вже було видно перші вершки. Тішилися за врожай навіть ми – сусіди. Згадую випадок, коли їм на вантажівці привезли цеглу. Тієї ночі ми з чоловіком уже лягали спати, як почули стукіт. Виглядаємо, там Ренат із сином своїм із ліхтариком стоять закладають цегляну доріжку. Думаю, які ж вони молодці.
Майстри на всі руки та ще й дружні. Чому ж уночі вони закладали доріжку? Тому Ренат цілий день працює у таксі. Має спеціально під нього обладнану машину. Ми з чоловіком іноді навіть користувалися його послугами. Він водій із великим стажем. Ми загалом раді, що у нас такі сусіди. Трохи й допомогу пропонують і в біді не покинуть. Нам ще з чоловіком доводиться тримати наш город у порядку, щоб він не гірше виглядав на їхньому фоні. Будинок Рената та Маї – найкрасивіший у нашому селі. А які гарні клумби виростила його дружина. Обзавидуєшся … Якщо мені потрібна порада у господарстві; я тільки до Маї і звертаюсь. Не сім’я, а приклад для наслідування якоїсь.