Ми з чоловіком були сповнені рішучості дати нашому синові першокласну освіту і після ретельних пошуків ми знайшли ідеальну гімназію на іншому кінці міста. Ця установа пропонувала відмінну освіту та безпеку, включаючи камери та охоронця. Таким чином ми радісно записали туди нашого сина. Якось, забравши сина після занять, я помітила, що його поведінка була не такою, як завжди. Тільки коли він спитав, чому я попросила незнайомку забрати його, я зрозуміла, що тут щось не так. Він пояснив, як до нього підійшла жінка, сказавши, що вона — моя подруга, яку я послала за ним.
На щастя, наші попередні розмови про небезпеку будь-яких зв’язків із незнайомими людьми змусили його втекти назад до спортзалу та не виходити звідти кілька годин. В люті я повернулася і почала кричати на охоронця гімназії, який з незграбним виразом обличчя зізнався, що бачив цей інцидент, але нічого не зробив. Мій гнів тільки наростав, і я вимагала зустрічі з директором. Ще більше мене обурило те, що він просто байдуже відмахнувся від моїх побоювань, припустивши, що мій син вигадав цю історію. Наполягаючи на перегляді записів із камер, ми виявили, що камери не працюють.
Я розлютилася – ми заплатили величезні гроші за відвідування цієї установи, а вони навіть не могли забезпечити елементарну безпеку. Ми повідомили про інцидент у поліцію, наголосивши, що гімназія порушила численні пункти договору. У результаті ми перевели нашого сина до найближчої приватної школи з перевіреними нашими друзями системами безпеки. Як батьки, ми діяли рішуче, коли безпека нашого сина була поставлена під загрозу. Сподіваюся, будь-який батько зробив би так само.