Коли Вірі було 3, її батьки розійшлися, і малеча з мамою переїхали до родового села. Їх там зустріла бабуся Зіна, яка не втрачала нагоди відзначити недоліки такого швидкого темпу життя молодих людей: освіта, заміжжя, народження дітей та розлучення. Зіна була грізною жінкою, часом буркотливою, але чудово справлялася зі своїми обов’язками бабусі. Особливо її любили за смачні млинці та чарівні казки на ніч. Але вона була не з тих, хто виявляє надмірну прихильність. Цей стиль успадкувала мати Віри, яка рідко виявляла відкрите кохання чи прихильність до дочки.
Віра іноді замислювалася, чи це не означає, що вони її не люблять, особливо коли мати переїхала в місто по роботі і її візити стали рідше, а потім і зовсім припинилися. Коли Віра захворіла, поряд з нею була Зіна, яка доглядала її, але мати все також була захоплена чимось іншим… не нею. Згодом захворіла й мати Віри, ослабла настільки, що була прикута до ліжка і зрештою померла. Дівчинка залишилася із Зіною одна, а та щосили намагалася виконати роль обох батьків для внучки. Через роки, коли Вірі було лише п’ятнадцять років, Зіна мирно пішла з життя уві сні. Дівчинка, залишившись одна на світі, потрапила до дитячого будинку. Там їй повідомили, що за нею приїде батько, і ця заява шокувала її, оскільки вона його не пам’ятала зовсім. Зустрівшись з батьком, Віра дізналася, що він знову одружився з жінкою на ім’я Оля, яка була загалом не така вже й привітна.
Новий будинок здався Вірі розкішним: гарно накритий стіл, білий килим та телевізор на всю стіну. Цілий тиждень Віра жила в цій розкішній обстановці, але так і не назвала чоловіка “татом”. Холодність пари по відношенню до неї змусила дівчину збирати гроші, щоб втекти назад до села. Однак після гарячої сварки з батьковою пасією та їх покинула. Віра виявилася одна наодинці з відчуженим батьком, який зізнався, що тільки звикає до життя з дочкою. Дивний поворот подій змусив Віру зрозуміти, що вона житиме з ним, зі своїм рідним