Валентина Григорівна повідомила сусідів про намір переїхати. Вона висловила зацікавленість у продажі чи обміні своєї квартири. Ніна Петрівна, стурбована цим сусідка, засумнівалася в її причинах, оскільки квартира Валентини Григорівни була розташована в центрі, і вона ретельно доглядала її протягом майже сорока років спільного життя. Валентина Григорівна була жінкою, яка пережила тяжку втрату. Її чоловік пішов із життя десять років тому, а до нього молодший син Ігор помер від хвороби ще у школі. Валентина була маяком сили під час цих трагедій, втішаючись своїм старшим сином, Вовою, який був прилежний, незабаром одружився і подарував мамі онучку, Ганну. На жаль, Володя теж покинув життя, залишивши сім’ю.
Його дружина Олена швидко вийшла заміж, забравши із собою доньку та залишивши Валентину у відчуженні. Ніна Петрівна була особливо зацікавлена рішенням Валентини про переїзд. Висловлювалися припущення, що Валентина збирається віддати гроші онучці та її новому чоловікові, щоби забезпечити їх гідним житлом. Валентина заперечувала це, посилаючись на комунальні платежі, що стрімко ростуть, і емоційний зв’язок з квартирою. Одного разу Ганна стала відвідувати бабусю частіше. Під час одного з таких візитів вона попросила бабусю вийти з дому, відвідати Ніну Петрівну, залишивши Ганну одну в хаті. Повернувшись, Валентина виявила, що внучки нема.
Через кілька днів Ганна повернулася з проханням привести свого коханця, натякаючи на необхідність бути обережними у зв’язку з її заміжнім статусом. Незважаючи на жах та збентеження, Валентина погодилася, пішовши на прогулянку, щоб дати їм можливість усамітнитися. Це стало часто повторюватися: Ганна приводила свого хлопця до будинку Валентини, ховаючись під приводом того, що вона живе у бабусі. Валентині було не по собі від цієї ситуації, але вона терпіла заради внучки. У той же час вона сподівалася на якнайшвидше вирішення питання при купівлі іншої, скромної квартири, щоб покласти край цьому незручному положенню.