Я робила все можливе і щосили намагалася стати частиною життя дочок свого чоловіка. Але їхня відстороненість просто не мала меж.

Я була переповнена щастям і щиро вірила, що я зможу стати важливою частиною родини Богдана, особливо для його дочок. Я знала, що ніколи не заміню їм матір, але сподівалася налагодити зв’язок з ними. Коли старша Аня дзвонила по відеозв’язку, вона розмовляла лише з батьком, взагалі не згадуючи про мене. Незважаючи на мої спроби налагодити стосунки з дівчатками, вони ставилися до мене холодно та байдуже.

Аня та Марія були успішними та незалежними жінками, але вони продовжували вперто ставитися до мене . Під час сімейних зборів вони ігнорували мене, обговорюючи витрати та рішення так, начебто мене не існувало. Я щосили намагалася стати частиною їхнього життя, але вони так і ставилися до мене як до непроханої гості. Богдан же ставився до мене з любов’ю та підтримкою, але він, здавалося, не помічав, як його дочки звертаються до мене. Згодом я все більше розчаровувалась у їхній поведінці та у своїй нездатності пробитися крізь їхні емоційні стіни.

Я відчувала себе чужою, навіть коли всіма силами намагалася стати частиною їхнього життя. Під час весілля Ані їхнє відчуження стало більш явним. Коли робили сімейні фотографії, мене відтіснили на задній план, поки Богдан та його дочки ділили ніжні сімейні моменти. Я зрозуміла, що програла битву за кохання та щастя проти Ані та Марії. Я тихо залишила торжество, розуміючи, що втратила останній шанс на щастя із родиною Богдана.