Зараз мені 74 роки – і я давно вже на пенсії. Незважаючи на те, що я все життя багато працювала, моя пенсія складає сміховинну суму. Мій чоловік пішов із життя десять років тому, і мені доводиться справлятися з усім поодинці. Коли я була молодша, мені здавалося, що найголовніше в моєму житті – це забезпечити мою дочку Катю. Я робила все можливе, щоб вона була добре одягнена і нічого не потребувала. Катя виросла чудовою дівчинкою, добре вчилася і навіть вступила до університету без іспитів.
Нині її власні діти виросли, і також навчаються в інституті. Проте Катя не завжди готова допомогти мені матеріально, хоча знає, що моєї пенсії ледве вистачає на оплату рахунків, не кажучи вже про ліки та харчування. Нещодавно лікар порадив мені розпочати курс терапії, але у мене не було грошей навіть на звичайні уколи та крапельниці. Якось я відвідала свою дочку. На столі було багато смачної їжі, і я їла краще, ніж будь-коли за довгий час. Після вечері я пішла відпочити до кімнати і побачила на полиці купу грошей.
Вони валялися зім’ятими, наче нікому не потрібні. Я вирішив трохи взяти, сподіваючись, що вони точно не помітять. У результаті в моїй кишені опинилося 2 тисячі. Наступного дня я купила на взяті гроші ліки, яких вистачило лише на п’ять днів. Коли я збиралася до лікарні на процедури, мені зателефонувала Катя – і звинуватила мене у крадіжці грошей. Я не змогла нічого відповісти і розплакалася. Тепер я не знаю, як спілкуватись із дочкою. Та й дивитися у очі родичам теж не виходить.