Ми з Ярославом знали один одного зі школи та були разом сім років, перш ніж створити сім’ю. Ми разом навчалися в університеті та винаймали квартиру. Ярослав не поспішав створювати сім’ю, і ми обидва розуміли, що всьому свій час. Спершу нам треба було пожити для себе. Несподівано я заваrітніла. Ярослав без роздумів зробив пропозицію, і я погодилася, бо нам було добре разом. Через два місяці ми відзначили свято нашої родини – наше весілля. Спочатку було незвично почуватися сім’єю, але я дуже любила Ярослава, а він поважав мене і цінував усі мої старання. Під час весілля батьки Ярослава подарували нам гарну коробку, де лежали ключі від нашої нової квартири.
Ми стільки років жили в орендованій квартирі, заощаджуючи кожну копійку, і не могли повірити, що в нас нарешті з’явився свій будинок. Однак пізніше я дізналася, що квартиру подарували лише Ярославу, а не нам двом. Я була скривджена і не розуміла, чому батьки Ярослава зробили нам подарунок із таким неприємним нюансом. Мені здавалося, що вони не сприймали мене як обраницю свого сина, а їхнє ставлення змушувало мене думати, що вони сумнівалися в тому, що їхня онука від Ярослава. Я поговорила з Ярославом про це, і він мене підтримав. Однак коли він поговорив зі своїми батьками, нічого не змінилося. Мій тесть спочатку погодився, що їхнє ставлення до мене дещо неприйнятне, але під впливом дружини швидко змінив свою думку.
Вони були проти того, щоб я була прописана у квартирі, а теща звинуватила мене у корисливих мотивах. Ще образливішим, ніж їхнє ставлення, було мовчання Ярослава. Він не став на мій захист, і я почала розуміти, що він не має своєї думки в його будинkу. Зараз ми живемо у його квартирі, але мені неприємно там перебувати, бо я не почуваюся як удома. Я сумую за нашою орендованою квартирою, де я жила як повноцінна домогосподарка. З народженням нашої дитини я не знаю, як усе буде далі.