Олена завжди знала, що їй пощастило мати люблячого та уважного чоловіка – Антона. Вони були щасливі у шлюбі майже десять років, і, хоча у них не було дітей, їхнє кохання з часом, здавалося, тільки міцнішало. Якось, у день народження Олени, Антон подарував їй обручку та величезний букет троянд. Однак йому несподівано зателефонували, і він був змушений виїхати у термінове відрядження. Увечері Олена вийшла на прогулянку і побачила Антона, який виходив із магазину з жінкою та трирічним хлопчиком, напрочуд схожим на нього.
– Антоне, це і є твоє відрядження? – спитала Олена здивовано, підійшовши до них. – Ну, ти не можеш народжувати дітей, а я завжди хотів мати власну дитину. Так, це мій син, Тимко, – підтвердив Антон. Олена була спустошена зр адою і тяжко переживала ро злучення. Але через рік їй зателефонувала колишня свекруха і повідомила, що Антона і його нової дружини не стало в авт ок атастрофі. На щастя, Тимко тоді не був із ними – він залишився у їхньої сусідки. Олена неохоче тимчасово взяла Тимка до себе і, незважаючи на свої первісні сумніви, покохала його як рідного. Через вік колишня свекруха не могла дбати про Тимка, і влада збиралася забрати його до дитбудинkу.
Зневірившись, Олена звернулася до Ігоря, ліkаря, який завжди захоплювався її добрим серцем. Вона хотіла фіктивно вийти за нього заміж, щоби хлопчика залишили з нею. Однак Ігор зробив їй справжнісіньку пропозицію і навіть запропонував разом виховувати Тимка. Олена погодилася, і вони стали сім’єю, виховуючи Тимко як свого сина. Життя прийняло несподіваний поворот для Олени, але вона набула справжнього щастя з Ігорем і Тимком. Незважаючи на труднощі та поневіряння, з якими їй довелося зіткнутися, Олена зр озуміла, що кохання та співчуття можуть подолати навіть найскладніші обставини.