Якось моєму синові довелося перенести оп ерацію через сильний біль у горлі. Оскільки моя дружина не могла взяти відпустку через хворобу, я взяв відгул на роботі, щоб пробути з сином у ліkарні всі десять днів. Після того, як він був підготовлений до опе рації, медсестра ввела наркоз і мого сина відвезли до оп ераційної. Ми чекали, коли його повернуть назад, але не було дуже довго.
Раптом ліkарі розігнали всіх по палатах і наказали нам сидіти, поки не дозволять зайти. Я ставав все більш стривоженим, оскільки мій син все ще був відсутній. Зрештою ліkар попросив мене піти з ним до завідувача відділення, і я зрозумів, що сталося щось серйозне. Завідувач сказав мені, що серце мого сина зупинилося під час опе рації через неправильно ро зраховану дозу ане стезії. Вже моє серце шалено калатало, коли я уявляв самопочуття свого сина. Ми пробули в ліkарні близько місяця, і я спав на підлозі у відділенні інтенсивної терапії поруч із ліжком мого сина, тому що він довго не приходив до тями. Це був важкий і емоційний час, і в ті дні я навіть почав сивіти.
Однак мій син вижив, і ми боролися за те, щоб звільнити ліkаря, який припустився помилки. Минули роки, у мого сина та його дружини народилися діти, але їхнє здоров’я було не настільки міцним, як хотілося б. Та жахлива подія справила значний вплив на здоров’я мого сина та його дітей. Тим не менш, ми змогли притягнути ліkаря до відповідальності за його неуважність, і його було звільнено зі своєї посади. Виявилося, що наш випадок був не першим, але ми були єдиними, хто вжив заходів проти цього.