Раніше мене знали, як добру людину з м’яким характером, яка ніколи нікого не ображала. Але є люди, які не заслуговують на таке звернення, і, на жаль, Тамара Михайлівна була однією з них. Все сталося кілька років тому, коли вона приїхала до мене у гості. Я сама не могла повірити, коли сказала їй, що не хочу, щоб вона залишалася в моєму домі. – Вибачте, Тамара Михайлівно, але я не хочу вас тут бачити, – ось так я й сказала їй. З цієї миті вона жодного разу не переступала поріг мого будинку.
Чутки швидко розлетілися по нашому маленькому селу, і поки одні засуджували мене, інші знали, що я напевно постраждала від рук Тамари Михайлівни. Мій чоловік Роман старший за мене на сім років, і ми одружилися, коли мені було всього 18. У мене не було досвіду ведення домашнього господарства, але я дуже хотіла вчитися. На жаль, Тамара Михайлівна не злюбила мене від початку і не приховувала цього. Вона постійно критикувала мене і змушувала почуватися марною невміхою. Якось вона навіть відправила мене пасти корів під час страшної бурі. Я була в жаху, і було ясно, що свекруха намагається позбавитися від мене. Роман побачив, як я страждаю, і вирішив, що нам треба з’їхати. Ми переїхали до орендованого будинку на околиці села, і незабаром у нас народилася дочка. Незабаром я виявила любов до вишивки і почала приймати замовлення на свої роботи.
Але поки що справи у нас йшли добре, у Тамари Михайлівни лиха тільки починалися. Сестра чоловіка, Ліза пішла від чоловіка, забравши із собою дітей. Тамара Михайлівна залишилася дбати про них, а Ліза почала приводити до них додому чоловіків на вечірки. Дівчина часто пропадала на кілька днів, залишаючи своїх дітей із мамою. Тамара Михайлівна не витримала та попросилася до нас жити. Я не могла змусити себе дозволити їй знов залишитися з нами. – Вибачте, Тамара Михайлівно, – сказала я, проводжаючи її, – після того, що ви зробила зі мною, у нас не може бути нормальних стосунків.