Нещодавно моя дружина отримала судовий лист від свого біолорічного батька, який подав на неї позов про стягнення аліментів. Було дивно, що через стільки років він раптом згадав, що має дочку. Ми з дружиною – підприємці, і наш бізнес процвітає. У наших дітей є все, що їм потрібне, і навіть більше. А ця людина зах отіла грошей і вирішила подати до суду на мою дружину, замість того, щоб прийти поговорити з нами.
Після того, як мати Яни поме рла під час полорів, батько написав листа з відмовою, не зах отівши виховувати дитину. Він ніколи не спілкувався з Яною протягом багатьох років і не дбав про її благополуччя. Він не виявляв жодних докорів совісті і не хотів встановлювати з нею стосунки. Він згадував про неї лише тоді, коли йому потрібні гроші. Ми знали, що він програє судовий процес – і він програв.
Після винесення вердикту він зателефонував нам і благав про допомогу, розповівши, що його дружина пішла від нього, коли він за хворів. Я нагадав йому, що він був відсутній під час хвороби моєї дружини, смерті її бабусі та дідуся – і всього іншого в її житті. Вона була одна в цілому світі, і тільки я її підтримував. Чому ми повинні допомагати йому, коли йому було начхати на свою дитину? Він нічого не зміг відповісти.