Життя мого сина було в повному безладді, але він сам його зруйнував. Я й уявити не могла, що Вадим, мій рідний син, здатний на щось подібне … З дитинства він дружив із Лілею, дочкою нашого сусіда. Вона була на рік молодша, і в неї було дуже важке життя. Але Вадим завжди шкодував її і був поруч із нею як друг. У нього ніколи не було до неї почуттів: принаймні так він говорив.
Але коли Вадим поїхав навчатися в інше місто, Ліля прийшла до мене і зізналася, що ваrітна дитиною мого сина. Спочатку я не повірила, але вона показала мені висновок лікаря – і всі сумніви відпали. Я зателефонувала синові, розповіла про все і зробила висновок, що йому потрібно одружитися з нею, але він відмовився. Вадим сказав, що він ніколи не житиме з Лілею, і у них не може бути спільного майбутнього, тому що він її не любить. На цьому дзвінок було закінчено. Ліля переїхала жити до нас: вона народила сина, якого ми назвали Віталіком.
Вадим так і не з’явився під час полоrів і не виявив жодного інтересу до життя свого сина. Ліля сподівалася, що Вадим повернеться і вони зможуть стати щасливою родиною. Але син зник з кінцями, а Ліля вирішила переїхати до квартири, яку залишив їй дідусь. Вадим , зі свого боку, звинуватив нас з чоловіком у всіх гріхах і обірвав з нами всі контакти. Прикро, що Вадим ніколи не бачив Віталіка зблизька, бо він – вилитий батько. Я не розумію, що не так із моїм сином. Якби він визнав, що Віталік – його рідна кров , можливо, він був би щасливий зі своєю дружиною та дитиною.