Протягом багатьох років мені було важко ладнати з батьками мого чоловіка, хоча вони добрі люди. Батько і мати Івана були простими і працьовитими, але деякі їхні вчинки ставили мене в глухий кут. Вони часто приходили на наші сімейні посиденьки, і коли залишалися недоїдки, то забирали їх із собою додому у будь-якому контейнері чи ємкості, яку могли знайти.
Хоча мені було ніяково через це, я нічого не говорила, тому що не хотіла їх образити. Моя свекруха ставилася до мене дуже добре і завжди робила мені компліменти, говорячи, що я хороша дружина для її сина. Але їхня звичка брати залишки їжі сильно турбувала мене . Я готувала протягом двох днів перед святом, а потім мала готувати знову після їхнього від’їзду. Якось моя дочка попросила у своєї бабусі цукерку, але бабуся відмовилася і сказала, що це шкідливо для її зубів.
А коли мій чоловік розкритикував свою матір за її поведінку і сказав, що вона поводиться так, ніби приїхала з “голодної країни”, вона образилася і заявила, що ми найжадібніша сім’я на світі. З того часу вона нас не відвідувала, і я жалкую про це. Озираючись назад, я досі не розумію, чи правильно ми вчинили, висловившись про їхню поведінку. Але я чудово знаю, що не завжди легко жити зі старшими членами сім’ї, навіть якщо у них добрі наміри.