Мене вразило, як стійко переносила весь тягар життя моя дружина Мирослава, наро джуючи втретє. Ми були релігійною сім’єю і не користувалися жодними засобами, тому цього разу ми чекали на близнюків. – Ти нервуєш? – спитав я дружину, поки ми йшли до полоrовоrо залу. – Я скоріше схвильована, – відповіла вона з усмішкою. У міру наближення вечора перейми у моєї др ужини частішали.
Ми повільно рушили до полоrовоrо відділення. – Сподіваюся, цього разу буде хлопчик, – жартома сказав я, поки ми чекали прибуття наших малюків. – Подивимося, – кричала дружина, стискаючи мою руку. Після кількох годин полоrів першою наро дилася дівчинка, яка голосно заплакала, щоб оголосити про свою появу. Ми були щасливі, але також хотіли дізнатися стать другої дитини. Нарешті, друга дитина, ще одна дівчинка, нар одилася здоровою та красивою. Раптом моя дружина розплакалася. – В чому справа? – стурбовано спитав я.
– Я хотіла хлопчика, – сказала вона, плачучи. Ми втішали її, всі були щасливі та багато сміялися. Наступного дня ми довідалися, що в тій же ліkарні нар одився хлопчик, і мати відмовилася від нього. – Я зроблю все можливе, щоб отримати тимчасову опіку над цим хлопчиком, – сказав я дружині. Минули дні і після оформлення необхідних документів нам надали тимчасову опіку над хлопчиком. Через тиждень нас виписали з полоrовоrо будинkу з дівчинками-близнючками та хлопчиком. Мабуть, це був найкращий вибір у нашому житті.