У період, коли я працювала касиркою у місцевому відділенні банку, ми з подругою та колегою за сумісництвом обидві жили недалеко від парку. Якось, прямуючи на роботу, вона помітила білку, що лежить під деревом і не рухається. Вона підійшла до неї і штовхнула її палицею, але ніяких рухів не було. Подруга вирішила взяти білку додому та з’ясувати, що з нею робити.
– Сьогодні вранці я знайшла в парку білку, і вона не рухалася, коли я її штовхнула, – розповіла вона наступного дня, поки ми працювали. – І що ти збираєшся з цим робити? – скептично спитала я. – Поки не знаю, – відповіла вона, – може, зроблю з неї щось. Пізніше того ж дня наш начальник увійшов до нас і повідомив, що чоловік Наді дзвонив, питав дружину.
Тим часом чоловік подруги Степан повернувся додому з відрядження. Увійшовши до будинку, він виявив хаос. Білка була жива, і вона почувала себе як удома. Вона навіть прогризла млинці, які Надя спекла для чоловіка. На люстрі висіла записка: «Потіш себе, любов моя, це для тебе». Степан, зрозуміло, був збентежений і стривожений. Це була божевільна ситуація, на яку ніхто з нас не очікував. Зате я посміялася, дізнавшись про це, так як не сміялася ніколи в житті. Ось тобі і «зроблю з неї щось», Надько! Ця білка зробила тебе!