Я наро дилася і виросла в селі, але поїхала у місто вчитися в університеті. Після закінчення навчання я не хотіла повертатися в село, тому що відчувала, що там немає ніяких перспектив. Я знала, що в селі немає ні роботи, ні гідної зарплати, а місто цікавіше, має більше можливостей. Я зустріла свого чоловіка Михайла у місті, де ми обоє жили. Він був місцевим, наро дився і виріс там, і він мав свою квартиру.
Михайло був працьовитим та добросердим, і йому подобалося відвідувати моїх батьків у селі, щоб допомагати їм. Після смерті моєї матері мій батько залишився один і потребував додаткової допомоги. Я хотіла відвезти його в місто, але він відмовився і хотів залишитися в селі. А я не могла покинути все і переїхати до села, тож моя сусідка Марія запропонувала допомогти.
Вона не мала дітей, і вона жила сама в старому будинку своїх батьків. Мій батько завжди був добрий до неї, і вона запропонувала приносити йому їжу та допомагати по господарству. Ми з чоловіком відвідували батька, коли могли, возили йому їжу і допомагали на фермі. Ми також допомагали Марії, коли це було можливо. Коли мій батько помер, я вирішила подарувати його будиноk Марії на знак подяки за турботу про нього. Мій чоловік повністю підтримав моє рішення, але деякі члени моєї родини розкритикували мене за те, що я віддала будиноk незнайомій людині . Незважаючи на їхню думку, я вважаю, що вчинила гуманно, віддавши будиноk тому, хто допоміг моєму батькові у скрутну хвилину.