Навколишні вважали Тому щасливою. У принципі так і було: Андрій, чоловік, який любить, багато заробляє, своя квартира, автомобілі, відпустка на курорті, син дев’ятикласник… Пристрасть з віком пішла. Залишилися рівні, поважні стосунки із чоловіком. Але… Тома закохалася. Такої пристрасті, як із Максом, вона не відчувала ніколи. Навіть із Андрієм у медовий місяць. Макс був молодший за неї на п’ять років. Побачення проходили уривками, під час обідньої перерви, у його машині. Вона мчала до нього на крилах кохання.
Жила під час зустрічей із ним, решту часу існувала. Часом, ночами, її мучили докори совісті. “Син незабаром сам закохається, і зрозуміє, що це таке. Чоловік? Якби він так закохався, то давно кинув би мене”, заспокоювала своє сумління Тома. – І як довго ти метатимешся між чоловіком і коханцем? Визначся нарешті, — сказала їй подруга Олена, єдина, з ким Тома поділилася своїм щастям. – Бігати на побачення – це одне, а жити – інше. Вам з Максом треба прожити разом кілька тижнів, тоді й зрозумієш, наскільки серйозні твої почуття. Максу запропонували нову посаду у Вінниці. – Поїдемо зі мною! – покликав він Тому. І жінка наважилася. – Андрію, Олена взяла путівку до Праги, але за хворіла бабуся.
Олена пропонує путівку мені, — збрехала вона чоловікові. – Не відмовляйся. Їдь. Тобі потрібен відпочинок, — підтримав чоловік. Одинадцята година дня. Тома з Максом домовилися, що він чекатиме кохану на перехресті. Жінка стояла, чекала на сигнал світлофора. З іншого боку, біля своєї машини стояв Макс, і посміхався їй . Зайнявся зелений, Тома пішла назустріч своєму щастю, нікого й нічого не помічаючи. І раптом вереск гальм. Від неї лихач ухилився, але направив машину на Макса. Удар… Тома насилу змогла підійти до машини коханого. Щоб останнього разу побачити його очі. Засклені очі. Минув рік . Тома щонеділі ходить до церкви, ставить свічку. І молиться, молиться… Про що? Ніхто не знає. Можливо, вимолює гріхи, а може молитися за упоkій душ і kоханого.