Мене звуть Оксана. Десь два роки тому мій коханий зробив мені пропозицію руки та серця. Я була дуже щаслива, і, звичайно, погодилася стати його дружиною. Весілля – той день, який має особливе значення для всіх дівчаток, тому я хотіла підготуватись до святкування належним чином. Десь рік ми наполегливо готувалися, обирали кафе, відеооператора, музикантів, декор. Загалом зробили вже все так, як ми про це мріяли. Своє весілля ми святкували за містом. На території ресторану знаходилися озеро, лісок, готель та лазня. Ми подумали, що зручно буде одразу і приїжджих гостей там розмістити. Святкування наше пройшло чудово, весело. Настав час усім розходитися і відпочивати після насиченого дня.
Всі жартували про те, що на нас чекає перша шлюбна ніч і таке інше. Ми лише дивилися на них скептично. Коли ми увійшли до свого номера, то вже падали з ніг від перевтоми. Тому й звалилися одразу на ліжко, забувши зачинити за собою двері. Тоді просто на ліжку почали дивитися подарунки та рахувати подаровані гроші. Я завжди думала, що на весілля всі гроші дарують, але ми мали багато пакетів. Коли ми розвертали кожен із них, то обговорювали вміст. Якби ми тоді додумалися зачинити двері, через які все чути в коридорчику. Тоді ми назвали дядька мого чоловіка скнарою, тому що він подарував нам духовку, яка виглядала дешевою. Потім перейшли на мій бік і обізвали бабусю дивною.
Навіщо нам було дитячі речі та іграшки дарувати, якщо поки що у нас дітей немає? Ну і так пройшлися всіма подарунками. Ось із цим усім добром на ліжку ми й заснули. А вранці, коли вийшли на сніданок, помітили, що всі гості в якомусь поганому настрої дивляться на нас із сумом. Коли я підійшла до матері, щоб дізнатися, в чому річ, вона мені крикнула: – Може, спочатку треба зачиняти двері, а потім про всю сім’ю такі жорстокі речі говорити? І в цей момент я все зрозуміла. Ніколи ще в житті мені не було так соромно. Тоді до кінця вечора з нами ніхто не розмовляв. Ось так, я сама, зіпсувала своє ідеальне весілля.