Тоді в Андрія був похмурий і небалакучий настрій. Так він поводився завжди, коли ображався на дружину. Показово відмовлявся їсти і не підтримував діалог із дружиною. Ніна дуже переживала через таку поведінку чоловіка. Як дбайливій господині, їй було нестерпно бачити чоловіка голодним і засмученим. Протерши очі від сліз, що набігли, вона збиралася в магазин. – Я за покупками. Андрюша, тобі щось потрібно? – Ні! – буркнув він у відповідь. Ніна важко зітхнула та вийшла з квартири. То були їхні останні слова. До супермаркету Ніна не дійшла . На пішохідному переході її збив п’яний водій. Андрій, місячи бруд ногами під зливою, йшов до сільського цвинтаря. Ноги ковзали, прилиплий бруд заважав йти…
Але чоловік уперто йшов уперед. Сьогодні він має бути тут. Поряд зі своєю Ніночкою. Андрій дійшов до могили. Не зважаючи ні на що, став на коліна. – Я прийшов, кохана, – сказав він, гладячи пам’ятник. – Верби тобі приніс. Адже ти її так любила. Завжди раділа її гілкам. Почувши кроки, він обернувся. До нього підійшла жінка. Одну парасольку вона тримала над головою, іншу простягла Андрію. – Вибачте за занепокоєння, але ваша дружина, там, на небесах, дуже засмутиться, якщо ви занедужаєте, – сказала вона, простягаючи чоловікові парасольку. Андрій повільно став на ноги, взяв парасольку, розкрив над собою.
– Тут, поблизу, наша контора. Ходімо туди, а коли закінчиться дощ, повернетесь до неї. Андрій заперечливо похитав головою. – Я не маю сумніву, що ваша дружина любила вас і була щаслива з вами. Напевно, вона вас пробачила, — невпевнено сказала вона. – Моє почуття провини таке очевидне? – здивувався Андрій. – Бі да та вина приходять разом. Кожен, хто втрачав рідну людину, знає про це. Не варто вам засмучувати вашу дружину ще сильніше. Вам потрібно дбати про себе. Ходімо, інакше ви занедужаєте… Андрій, послухавши жінку, невпевнено пішов слідом за нею до того, що продовжувало пов’язувати його з життям – до тепла.