-Таню, ну як ти можеш таке говорити, це ж твій рідний син! Як ти можеш просто кинути свою онучку, га? Як можна спокійно спати, знаючи, що десь страждає малюк? -Ну і що? Син мій тут не живе, йому дочка не потрібна. Чому саме я маю про це хвилюватися? Вибач, але я не настільки жаліслива щоб присвячувати своє життя дитині. Таня вийшла з кімнати, голосно грюкнувши дверима.
Юлія була вражена поведінкою своєї старшої сестри. Вона такого від неї не чекала. Нещодавно стало відомо, що колишня дівчина Олега народила від нього дівчинку та написала у полоrовому будинkу відмову. Юлія працювала медсестрою у тій лікарні, так як тільки про це дізналася, поспішила повідомити сестру. Та відреагувала байдужістю, мовляв, це не її справа.
Юлія не розуміла, як можна кинути напризволяще свою кровинку. Тані було лише 50 років, вона добре заробляла, не мала проблем зі здоров’ям та мала всі шанси отримати опіку на правах рідної бабусі. Юлії так було шкода дитину, що вона й сама готова була взяти її під своє крило, але в неї з чоловіком не було умов для дитини. Вони останні кілька років тулилися в однокімнатній квартирі та жили на невелику зарплату. Їй би точно не схвалили опікунство.