Віра почула дзвінок у двері, але відчиняти не поспішала. Тієї ж миті задзвонив телефон, на екрані висвітлилося «Батько». Дівчина здогадалася, що й за дверима тато. Вже тиждень він обдзвонював її і завалював повідомленнями. Дівчина уникала його, але тут зрозуміла, що більше так не вийде. Пора зустрітися віч-на-віч, і обговорити все.
Вона глибоко зітхнула, зібралася з силами і пішла відчиняти двері. -Віро, ти чого не дзвінки не відповідаєш? -Буркнув батько з порога, забувши привітатися. -Справ багато. А що треба? -Навіть у будинок не запросиш? – надувся ще більше Ян Семенович. -Тут кажи. -Віра, це неналежне ставлення до батьків! Ми ж стільки всього для тебе зробили! -Наприклад, вигнали з дому в 12 років жити до бабусі, коли Наді знадобилася своя окрема кімната?
-Ніби тобі погано жилося з Галиною Сергіївною! -Нормально жилося. І що тепер? -Ти маєш переписати половину квартири на сестру. Віра мило посміхнулася. -Ні. Вона зачинила двері перед батьковим обличчям. За останні 13 років її згадували лише на дні народження. Коли бабуся за хворіла, вона сама її доглядала. То з чого зараз вона має ділитися квартирою з молодшою сестрою?