Із чоловіком ми жили разом уже п’ять років. Не можна сказати, що ми були дуже щасливими, але жили нормально. Напевно, ми з самого початку не підходили один одному, адже щось нам заважало бути щасливими. А моя хвороба все зовсім змінила. Доньці було чотири роки, коли я тяжко за хворіла та лежала в ліkарні. Ліkар сказав, що мене виліkують, але треба лежати у ліkарні, щоби провели всі процедури. Донька в цей час жила з моєю мамою, щоб вона дбала про внучку, доки мене не випишуть. А чоловік залишався один у нашій квартирі.
Він мене відвідував рідко, казав, що часу не вистачає, а я ставилася до цього з розу мінням. Він же працює, втомлюється на роботі, а без дружини йому важко жити. Але одного разу на вихідні я відпросилася у ліkаря, щоб поїхати додому. Я дуже за всіма скучила, і хотіла провести вихідні із сім’єю. Я поїхала додому на таксі. Відчинила двері своїм ключем і побачила на дивані свого чоловіка з якоюсь дівкою. Лежали вони на дивані без одягу. Вона швидко одяглася і втекла з нашого будинку. Чоловік зізнався, що завжди гуляв за моєю спиною.
Він навіть не приховував від мене цього і ніяких докорів сумління не відчував. Вибачити я йому цього не могла. Подала на роз лучення. А він вирішив зі мною судитися. Крім того, що ми ділили майно, він також за хотів забрати доньку до себе. Я була в сказі. Але оскільки зі здоров’ям я мала проблеми, суд вирішив залишити доньку з батьком. Я важко прийняла цю новину. Після виписки я знайшла роботу, плачу аліменти, відвідую дочку раз на тиждень. Бачу, що чоловік виснажився з донькою, але не поспішаю її забирати до себе. Він сказав, що дочка забирає в нього багато часу. Я хоч зараз можу забрати свою кохану дочку, але не забираю. Нехай поки що сам виховує. Він сам пішов на це.