Незабаром настав Новий рік, і останні п’ять років велика родина мого чоловіка збиралася в нашому будинку на головне свято. Як завжди, на мене було покладено важливу місію з приготування святкового столу та розміщення всіх на ніч. Як бонус я також прибирала і мила посуд після застілля. У тому році я заздалегідь попередила всю сім’ю чоловіка, що кожен має приносити свої страви. Я приготувала кілька закусок та салатів та роздала всім список інгредієнтів для покупки. 31 грудня я добре виспалася, приготувала сніданок, випила кави, не поспішаючи. Потім я почала готувати кілька страв, поки чоловік пилососив квартиру. Ближче до вечора зателефонувала свекруха і запитала, чи я вже приготувала щось смачненьке і чому не приготувала ще страв крім салатів і закусок, адже цього мало для нашого великого застілля. Я чесно відповіла, що чекала на інші страви від гостей.
Мати чоловіка лише важко зітхнула. Трохи пізніше, зібравшись із силами після обурення, вона прошипіла, що свята тоді, мабуть, не буде. Вона не збиралася готувати та й починати було вже пізно. І взагалі, у неї від турбот голова боліла, ось і сиділа вдома зі своєю мігренью, сподіваючись, що вона зможе хоч у нас відпочити. Коли свекруха заявила, що не прийде до нас, я запропонувала їй ще подумати, бо гості ще мали приходити, і частування вони привезли б із собою, тож стіл не залишався б порожнім. Але свекруха сказала, що ніхто після моїх вимог не прийде і не варто було чекати даремно. Минуло ще дві години, і інші члени сім’ї передзвонили, сказавши, що теж не готують, бо розраховують на нас, коли їх запросили в гості, мовляв, якби їм доводилося готувати самим, вони б святкували вдома. Єдине – брат чоловіка не подзвонив та відмовився від свята з нами. Ми вже думали, що принаймні він та його родина не з’являться з порожніми руками. Ми чекали на них до дев’ятої вечора, і тут задзвенів дзвінок на дверях.
Вони виглядали гарними, щасливими та принесли торт. Дружина дівера перепросила, що нічого не приготувала, але зайшли купити торт, шампанське, фрукти, це й принесли до столу. Я їх заспокоїла: – Нічого страшного, давайте їсти олів’є, канапе з ікрою, гаряче м’ясо, а ваш торт чудово завершить вечір. У новорічну ніч ніхто не залишиться голодним, – засміялася я. Вони зупинилися, спитали: – Ти тільки приготувала салат, канапе та пюре? На всіх?! – Не для всіх, – відповіла я, – ми домовилися разом накривати на стіл, і я очікувала, що ви теж принесете готові страви. Через півгодини вони вже поспіхом покидали наш будинок, начебто трапилася чергова мігрень, тільки цього разу у дружини дівера. Ми залишилися одні, без гостей, із приготованими стравами. Це був чудовий Новий рік, бо мені не треба було боротися з усіма і витрачати всю свою енергію на підготовку до цього невдячного натовпу. Прибирати зі столу було також легко, бо посуду та приладів було не так багато. А як я виспалася 1 січня! Мій захват розділив і мій чоловік – він зрозумів, що його сім’я вже багато років відзначає це свято за наш рахунок. Вони відпочивали, а ми працювали на них. Ми нікому не відмовляли; ми просто змінили умови, запропонувавши розділити частину турбот.