Михайло лежав на дивані і ліниво перемикав канали телевізора. Поруч із ним лежала миска з горіхами та чіпсами, які вони жували, не відриваючи погляду від екрану. Дружина якось нервово крутилася поруч, то пил протерти , то посуд у серванті почне виправляти. Зрештою Мишко не витримав: -Ну що ти крутишся як дзиґа, га? Сядь вже, свої журнали погортай! Чомусь Інна зблідла і вимовила:
-Міш, нам треба поговорити. -Що таке? -Я тут подумала, чи може нам на канікули поїхати до родичів? У них же будинок на морі, і я так за всіма скучила! Ми так давно не відпочивали! -Але ти ж розумієш скільки на це потрібно грошей? На поїздку, на розваги, на подарунки рідні і таке інше. А ми на машину копимо, між іншим. -Але наша машина і зараз непогана, а ми вже два роки нікуди не виїжджали.
-Інна, це на даному етапі непрактично. Хочеш ми тут кудись сходимо? У парку погуляти не хочеш? На обличчі жінки виступив засмучений і сумний вираз. Михайло напружився. Він завжди важко виносив те, коли дружина засмучується. Він одразу пом’якшав. -Ну гаразд, можна відкласти покупку машини. На обличчі дружини з’явилася радісна усмішка, а чоловік у душі потеплішав. «Ось це справжнє кохання» – подумали вони одночасно про себе.