Мене звуть Тетяна, мені наступного року виповниться 45 років. У нас із чоловіком є двоє дітей. Ми досить багаті люди. Але всього ми досягли своєю чесною працею. У чоловіка є своя компанія, є головний бухгалтер. У нас є трикімнатні дві квартири у місті. Все життя ми намагалися заради наших дітей, щоб у них усе було. І син, і дочка закінчили престижні ВНЗ.
Ми дуже сподівалися, що у наших дітей буде щасливе майбутнє. Але дочка обрала собі у супутники життя хлопця не з нашого кола. Я навіть не знаю, де вони познайомились! Вона спочатку приховувала свої стосунки від нас, зізналася, що зустрічається з хлопцем із села, лише коли він зробив їй пропозицію. Ми з чоловіком, звичайно, були приголомшені, але обговоривши все, вирішили, що не все втрачено, запропонували зятю допомогти з працевлаштуванням.
Проте Андрій відмовився, вони вже з Катею вирішили, що житимуть у селі. Вже рік минув після реєстрації шлюбу, весілля грати вони не схотіли. Начебто живуть мирно, але я не вірю, що це триватиме довго. Як можна кинути усі свої перспективи та жити у селі? Катя має юридичну освіту, а вона в грядках копається! Мені шкода бачити, як вона марнує свої даремності.