Світлана із Ритою поверталися з роботи. Працювали вони у різних місцях, але були подругами. Після повернення вони довго стояли біля під’їзду та розмовляли. В цей час їм потрібно було готувати вечерю. Але ж діти дорослі, а чоловіки додому не поспішають. Обговорювали всіх і все. У них був один добрий сусід. Жив він із онукою. Поруч жила Оксана. Вона теж не мала сім’ї. Оксана дуже подобалася Миколі. Щодня він поглядом проводив Оксану додому. Він, зайшовши в квартиру, сів на табурет і сам собі пожартував:
-Які там побачення? Не встиг він відпочити, як двері в квартиру відчинилися. Увійшла онука, яка щойно повернулася з магазину. На обличчі Миколи одразу ж з’явилася посмішка. Внучка розповіла, що її молодик запропонував їй вийти заміж. Вона погодилася. Микола був радий бачити щасливу онуку. Микола Павлович ще довго розмовляв із онукою. Коли Оксана повернулася додому, почала готувати голубці. Як вона вважала, краще за неї цю страву ніхто не готує. Звичайно, швидко цю страву не приготуєш, але й поспішати нема куди. Тепер вона жінка зовсім самотня.
Чоловіка десять років тому не ста ло. А нещодавно зять відвіз доньку та онуків до Києва. Після продажів та розмінів квартир, їй купили цю однокімнатну на третьому поверсі з відмінним ремонтом. А оскільки до самотності Оксана звикати не збиралася, то почала швидко знайомитись із сусідами. І аж ніяк не могла пройти повз Миколу Павловича. Живе він поверхом нижче. Звичайно, далеко не молодий, але й їй уже шістдесят, і красунею ніколи не була. А сусід, не гірше за інших виглядає. Комплімент при кожній зустрічі робить. Вона приготувала голубці, поклала в гарну тарілку, привела себе до ладу. Оксана підійшла до квартири Миколи Павловича і тут двері самі відчинилися. Микола був радий її приходу. Оксані та Миколі було нудно – і вони вирішили жити разом.