– Баби тут таке, таке відбувається! – Галина Володимирівна подивилася на подруг, Марину Петрівну та Ольгу Захарівну. – Ганна, та, із 34 квартири. На море поїхала відпочивати! – Звідки у бібліотекарки такі гроші? – здивувалася Марина Петрівна. – Сказала, мовляв, діти грошей дали! – сказала Галина. – От дітям би допомогла! Ні, вона сама з них тягне! Адже щосуботи до неї то син, то донька із сумками приходять. Не те що, як у нас, нормальні люди. Ось мій син регулярно від мене продукти забирає. Ось як справжня мати має чинити.
А не як ця. Сором та ганьба… Наступного дня у стареньких вже нова тема для обговорення – діти Ганни, Таня та Стас, найняли бригаду, і вивезли всі меблі з квартири матері. – Кажуть, що ремонт у квартирі матері затіяли. Ось-ось, поки Ганна там у морі хлюпається, вони квартиру відремонтують і продадуть. І лишиться Ганна ні з чим. – поінформувала Галина Володимирівна своїх кумушек… Через два тижні Стас з Танею привезли маму, що відпочила і засмагла, додому. Зайшли до квартири, а Ганна своїм очам повірити не може. Квартира блищить новеньким ремонтом та новими меблями. -Танечка, Стасику, це що?! Ви мені ремонт зробили? Поки я там відпочивала? – не вірила своїм очам Ганна.
– Мам, це наш із Танею тобі подарунок на ювілей. Подобається? – Стасе, але ж це такі гроші! Навіщо такі витрати? – Подумаєш, гроші. Ми їх ще заробимо. А ти заслужила. – відповіла дочка. – Мам, ну не плач, рідна. Коли ми були маленькими, то дбала про нас. Тепер ми виросли, і дбаємо про тебе. Те, що ми зробили для тебе, не йде в жодне порівняння з тим, що ти зробила для нас. Стасю, ну чого ти мовчиш! – Мамо, ми просто дуже тебе любимо… А кумушки припід’їзні? А що вони. Їм залишається тільки заздрити та шипіти. Адже самі досі продовжують підгодовувати своїх дітей. Хоча тим давно настав час не те що на ноги встати, а самим піклуватися про старих батьків.