Ми з чоловіком жили у селі все своє життя. Сільське життя нам завжди подобалося. Виростили сина, він добре навчався у школі. Вступив до університету, переїхав до міста вчитися. Там він зустрів дівчину Аліну․ Вона була чарівною дівчиною, доброю, чуйною. Приїжджали до нас у гості, а вона казала, що мріє жити у селі, де поряд річка, дерева, свіже повітря. Вона намагалася писати для себе, а природа нашого села її надихала. Вона мені одразу сподобалася.
Ми з нею стали подругами майже одразу. Не думала я, що дівчина з міста так любитиме наше село. Я дуже хотіла, щоб мій син зробив їй пропозицію. Вона буде дуже гарною дружиною для мого сина. Ще й гарною невісткою для мене. Ми хотіли познайомитись з її батьками, але вони до нас не приїхали. Довелося нам поїхати до їхнього міста. Як тільки я побачила їхній будинок, мені вже одразу стало зрозуміло, в якому достатку вони живуть. Вдома було багато речей і всі дорогі. Навіть страшно було дихати. З першого погляду було ясно, що вони не раді нашій появі.
А мама Аліни навіть скривилася, коли ми в шкарпетках ходили її дорогим килимом. Ми залишилися там лише на пів години. Ми всі хотіли швидко закінчити цю зустріч, тому й зібралися йти вже за півгодини. Коли ми вже зібралися виходити звідти, назустріч нам вийшла мама Аліни і віддала пакет. Я подивилася на вміст пакету, і виявилося, що там десять пар нових шкарпеток. А мама Аліни, подивившись на моє здивоване обличчя, сказала, що це благодійність вони завжди так роблять. – Беріть, щоб не ходити в дірявих, – сказала вона мені. Я дивуюся, як у таких батьків могла з’явитись така прекрасна, тактовна, вихована дочка. Я хочу, щоб мій син одружився з Аліною, але цих безкультурних людей я навіть бачити ніколи не хочу. Наші свати просто свині, хоч і багаті.