Анна давно знала, що чоловік має коханку. Але вона не сkандалила, не влаштовувала істерик. Вона чекала. Чого? Чекала, коли чоловік усвідомить, що дружина краща за коханку. Не дочекалась… Артур прийшов додому з довгоногою, губастою дівчиною. – Це Віка. Вона житиме зі мною, – сказав він здивованій дружині. Нічого не сказала Анна, пішла на кухню доварювати борщ. Коли обід був готовий, вона прийшла до них із чоловіком спальню, там коханка Артура вже викладала свої речі. – Ти маєш перебратися в іншу кімнату! – Зажадав чоловік.
– Я і прийшла за своїми речами, – спокійно відповіла Анна, і діставши валізу, почала складати в неї свій одяг. – А чому у валізу? Могла й у руках до сусідньої кімнати віднести! – обурився Артур. – Так, то до сусідньої. А я переїжджаю до Валі. Щоб не заважати вашому щастю. Супу, що я вам зварила, вистачить на два дні. І не забудь, у Колі заняття завтра з ранку, а сьогодні о третій годині Маші на заняття до репетитора. – проінструктувала вона чоловіка. – Тобто?! А ти? – Я ж сказала, що переїжджаю. Звільняю приміщення. До речі, твоя Віка може дзвонити мені.
Я з радістю проконсультую її у питанні, що і як готувати дітям. У Віки очі полізли на лоба. – Зая, я не займатимуся куховарством, – пробелькотіла вона. – Ти хіба не забереш дітей із собою? – спитав Артур. – Це їх будинок. Чому я їх маю звідси забирати? Ти привів їм нову матусю, от нехай і крутиться. А я тут зайва, – посміхнулася Анна і пішла до виходу. – Зая, виріши цю проблему, – почула Анна істеричний вереск дівчини. Вже за годину ні Артура, ні його коханки у квартирі не було. Анна сиділа в сусідки, бачила, як Артур з Вікою, захопивши валізи, сідали в машину… Через тиждень зателефонував Артур, повідомив, що Віка покинула його, просив вибачення та дозволу повернутися. Але Анна вирішила порвати з ним раз і назавжди.