Оксана була дівчина гарна, симпатична, господарська. Був у неї один лише великий недоліk, вона дуже любила чоловіків. Раз у раз у її житті з’являвся славний молодець, після якого залишалися лише світлі спогади та дитина. Так Оксана аж п’ятьох нар одила. Жила вона зі своїми дітьми одна на селі. Звичайно, однієї прогодувати таку ораву вона не могла, тому їх шкодували і допомагали всім селом.
Шоста ваrітність нікого навіть не здивувала. У дітей день був розписаний, вони вранці вмивалися, снідали, а потім ішли селом взяти те, що добрі люди готові їм дати. Так тривало доти, доки в Оксани не з’явилися нові сусіди. Це була молода пара із міста. Зовсім недавно у них наро дився первісток, але дитина хворіла. Коли ліkарі порадили пожити деякий час на свіжому повітрі у селі, молода пара вирішила придбати будинок. Оксана після їхнього переїзду вирішила зайти у гості. Нова сусідка розлила чай. Вже під час застілля Оксана каже:
-Коли я шостого наро джу, ти мені свої іграшки і коляску дай. Твій син переросте це все на той час. Дівчина глянула на неї холодно. Вона була в курсі способу життя Оксани та її сім’ї. -Не дам. Тобі не набридло жити на чужих подачках? Адже могла б подати на аліменти і жити по-людськи. Ви погоджуєтесь з думкою дівчини?