Людмила вийшла на пенсію. Вона думала, що це буде веселий час, вона зможе добре відпочити. Більше не потрібно рано вранці поспішати на роботу. Тільки от не стало матері Людмили. А без неї вдома стало так порожньо. Дочка живе на іншому кінці міста, приїжджає з онуками не так часто. Людмила стала сумувати, сумувати за роботою. Адже хоча б там вона відчувала себе потрібною і молодою. До того ж з їх відділу Петро Іванович звернув на неї увагу, часто компліменти робив, до будинку довозив на машині.
Але сумувати не можна було, потрібно встигнути підготуватися до Дня народження. Так не хотілося святкувати, але точно приїде дочка, зять і онуки. Заради них Людмила стала пекти пиріг і фарбувати волосся. Вранці Людмила прокинулася від якогось повідомлення. Дивно, адже у неї в телефоні інший звук. І тут Людмила звернула увагу на телефон своєї мами. Такий старенький, кнопковий. Людмила взяла його в руки, там було повідомлення: – Донечко, вітаю тебе з днем народження. Головне, щоб поруч з тобою був такий чоловік, з яким тобі ніколи не буде нудно.
З найкращими побажаннями, твоя мама. Людмила не зрозуміла, як мама зробила так, що рівно в її день народження прийшло повідомлення. Вона важко зітхнула, адже тією самою людиною, з якою ніколи не було нудно була її мама. Увечері прийшла дочка з сім’єю, всі весело сиділи за столом. Потім Людмилі стали дзвонити її колеги. І раптом пролунав дзвінок від Петра Івановича. Людмила навіть почервоніла. Вони трохи поговорили, він запросив її на ювілей їхньої компанії в ресторан. Рівно через рік Людмила вже святкувала свій день народження не вдома не звичкою, а на дачі Петра Івановича. Все ж мама була права, і Людмила змогла знайти людину, з якою їй ніколи не було нудно.