”Цілую тебе міцно. На добраніч і дякую за все”. Інна читала повідомлення у телефоні чоловіка, і літери стрибали перед очима. Вона присіла на ліжко, боячись просто впасти на підлогу. У скронях пульсувало. Інна дивилася на чоловіка, що вже заснув, на його спокійне, навіть умиротворене обличчя, і не могла повірити, що це відбувається з ними. З нею та її улюбленим Вадимом . Інна та Вадим познайомилися вісім років тому. Вони зустріли одне одного у супермаркеті. Інна просто вийшла погуляти та зазирнула до супермаркету. Того дня вона звільнилася через зава нтаженість роботи.
Сумно зітхаючи, стояла з невеликим кошиком у цьому натовпі. Раптом вона відчула, як щось ззаду з розмаху штовхнуло її по ногах. Вона обернулася, на неї на всі очі дивився спітнілий і сильно скуйовджений хлопець, голова якого виглядала з-за візка, навантаженого упаковками з їжею, ігристим вином і фруктами. Вона дивилася на нього і не могла відірвати очей. На його трохи кучеряве волосся, яскраві, карі очі і білу усмішку. Вийшовши із магазину, вони познайомилися. Виявилося, що його звуть Вадим, і він купував товари на величезну компанію людей. Чоловік на п’ятнадцять. Він зголосився підвезти її додому, де вона збиралася відзначати новий рік зі своєю мамою. Також швидко познайомився з мамою, встигнувши їй дуже сподобатися.
І ще встиг запросити Інну разом святкувати Новий рік. Він був дуже швидким та рішучим. Вони одружилися за рік. Ще за рік у них народився син. Вони були щасливі разом. Їм заздрили друзі. Їх ставили за приклад іншим. Вони належали до тих пар, які розуміють один одного по одному погляду, подиху, просто по руху руки. А тепер Інна сиділа на ліжку поряд зі своїм коханим чоловіком і разів з двадцять напевно перечитувала повідомлення. Сльози текли по її обличчю, і вона не могла повірити у те, що відбувається. З того часу пройшов рік . Ні, вони не розлучилися.
І Інна продовжувала любити його. Їй здавалося, що і він відчуває те саме. Але та дивна історія з новорічним корпоративом так і залишилася для них незакінченою п’єсою. Він тоді мало не на колінах, зі сльозами на очах доводив їй, що не зраджував. Що це просто був чийсь злий жарт. Але доказів не було. Як і не було свідчень його зради, крім дивного запаху, схожого на жіночі парфуми. І начебто б нічого особливо не змінилося в їхньому житті. Але зникло те саме почуття, яке дозволяло їм розуміти одне одного без слів, по очах. Ніби обірвалася найтонша нитка, що з’єднує їхні душі.