Ми разом із чоловіком прожили одинадцять років. У нас дуже добрі стосунки були. З початку наших відносин ми домовилися все обговорювати і ділити чесно обов’язки. Весь мій світ був – це чоловік Андрій та синочок Мишко. Ми разом проводили весь вільний час, мені навіть вийти до магазину одною якось незатишно було. Незабаром у нас річниця весілля мала бути, і я вже все роз планувала.
І ось за день до свята чоловік мені сказав, що все треба перенести, бо у його начальника ювілей. Причому брати мене з собою він не хотів, казав, мовляв, лише колег запрошують. Я таке від нього вперше чула! Я страшенно хвилювалася того дня, всю ніч очі не могла зімкнути! Він навіть на телефон не відповів! Повернувся о п’ятій ранку, по його вигляду я відразу зроз уміла, що він мені зрадив.
Його погляд говорив краще за будь-які слова. Але він сів потім і все роз повів мені. Це було нестерпно чути після всього, що ми пройшли і пережили разом. Незабаром ми роз лучилися, все майно Андрій залишив мені та дитині, вчинив по-чоловічому. Спочатку було дуже складно звикнути до його відходу, син не дозволив ли мені впасти в депресію. Спершу я думала, що це кінець мого життя, але це не так. Час заліковує рани. Нещодавно я познайомилася з добрим чоловіком. Він чудово ставиться до мене та сина. Я вірю, що все в нас ще буде дуже добре! Ніколи не втрачайте віри у краще.