З Анною ми познайомилися на вечірці у спільних друзів. Ми одразу сподобалися один одному і почали зустрічатись. Щоб перевірити наші почуття, ми вирішили жити разом, але про весілля не говорили. Весілля я поки не хотів, але батьки Анни так наполягали, що ми вирішили одружитися. Після того як ми купили квартиру та машину, я став добре заробляти, ми вирішили, що настав час завести дітей.
Протягом кількох років нам це не вдавалося. Анна вирішила обстежитися, і їй сказали, що вона здорова. Тоді ми вирішили, що тепер я повинен обстежитися. Коли прийшли результати аналізів, я поїхав до клініки сам. Ліkар мені повідомив, що дітей я мати не можу, я безплідний. Мені стало так погано, що я вирішив піти в бар і випити, щоб якось звикнути до цієї думки.
Додому я повернувся під ранок і розповів дружині. Я завжди мріяв про велику сім’ю та дітей, як і моя дружина, і ми не уявляли, як ми житимемо без дітей. Після довгої розмови ми вирішили всиновити дитину, але зробити так, щоб ніхто не дізнався. На якийсь час ми переїхали в інше місто і повернулися звідти вже з дитиною. Ніхто й гадки не мав, що Сашко не наш біологічний син. Через два місяці дружині стало погано, і ми звернулися до ліkаря. Ліkар повідомив, що причина її поганого самопочуття – ваrітність. Я здивувався і почав кричати на дружину.
Як ти можеш бути ваrітною? Може ти мені змінила з кимось і заваrітніла? Я не можу мати дітей? Він не може бути моєю дитиною, – розсердився я. Дружина образилася і пішла до батьків. Я вирішив ще раз обстежитись для впевненості, і мені сказали, що я зовсім і не безплідний. Попередні аналізи були помилкою. Я дуже розсердився звичайно, але водночас зрадів, що дитина моя. Добре, що дружина мені пробачила і народила мені ще трьох дітей, як я мріяв.