Ми з Павлом навчалися в одному університеті, у паралельних групах. Наші стосунки з дружніх переросли у романтичні. Павло – єдиний син у своїх заможних батьків. Його мати нещодавно відкрила свій салон краси. А батько Павла теж серйозний бізнесмен у нашому місті. А я – звичайна дівчина із села. Павло розповів про наші стосунки своїм батькам. І вже за кілька днів мені зателефонувала мама Павла, просила зустрітися, але нічого не казати Павлу. Ми зустрілися. – Ти дівчина непогана, розумна. Але не пара моєму Павлику. Ти сама це маєш розуміти.
Павло має наречену, яку ми з батьком йому підібрали… Кілька днів я Павла уникала. Потім все ж таки розповіла про те, що сказала мені його мама. Павло розгубився. Сказав, що зараз все вирішить і помчав додому. Увечері він приїхав до мене додому з великим букетом та обручкою. Став на одно коліну і зробив мені пропозицію. Я без вагань погодилася. І тільки після того, як коханий одягнув мені на палець обручку, я згадала про його батьків. Запитала, що з ними, що з нареченою. – У мене більше нема батьків.
Я сподіваюся, твої мама з татом приймуть мене, як сина… Ми повінчались у церкві. Минуло кілька років. Ми з коханим закінчили навчання і незабаром я дізналася, що вагітна. Коли народилася наша Оленка, я вмовила Павла зателефонувати батькам та розповісти про це. Коли свекруха почула цю звістку, першою її фразою було те, що грошей вона нам не дасть. Вона наговорила ще багато гидот і кинула слухавку. Павло посміхнувся і немовби нічого не сталося, продовжив грати з дочкою. Проте за тиждень свекруха вже сама зателефонувала нам. Коли Павло відповів, чути було, що вона плаче.
З’ясувалося, що у свекра стався удар. Він у лікарні та паралізований. Ольга Володимирівна просила сина приїхати, бо сама не впорається. Я поїхала з чоловіком, бо зрозуміла, що маю бути там, поряд із ним. Свекруха зовсім змінилася. Вона хапала нас за руки, обіймала та плакала. Жінка була у розпачі. Свекра виписали, але тепер йому потрібний постійний догляд. Ольга Володимирівна сказала, що сама впорається з усім, але поки в неї нічого не вдається, вона не встигає, тож їй допомагаю я. Адже у неї і робота, і хворий лежачий чоловік. Наймати чужу людину для догляду за чоловіком вона категорично не захотіла. Нещодавно вона попросила в мене і в Павла вибачення, сказала, що якби не ми, вона б збожеволіла, що вона була не права і дуже хоче побачити онуку. А могли б так дружно жити із самого початку!