Мій чоловік – шановна людина у своїй компанії та загалом у нашому місті. Він займає керівну посаду, але коли справа доходить до наших сімейних справ, все йде навпаки – він сліпо підпорядковується. Через цей характер ми мало не роз лучилися. А винуватцем найбільше служить свекруха. Що б ми не робили, яке б рішення не ухвалили, останнє слово завжди за свекрухою. Я не раз через це сва рилася з чоловіком, але йому якось все одно на мої крики та вимоги. Ось, наприклад, ми вирішили придбати квартиру в новобудові. Все було готове, ми домовилися про зустріч, щоб обговорити паперові питання. Перед цим чоловік сказав про наше рішення своїй мамі. Вона тут як із ланцюга зірвалася.
– Чому ви обрали саме цей район? Невже іншого нема? Ви знаєте, чи є там дитячі садки? А школа? Думаєте, вам сподобається щодня 40 хвилин лише у пробках стояти? Подумайте ще раз, не поспішайте із вибором. Свекруха ще не домовила, а чоловік уже розуміюче кивав кожному її слову. Я зрозуміла, що буде далі. — Ну, — почав чоловік, коли мати пішла, — в принципі, мама має рацію. Ми якось не замислювалися про зручності поза квартирою. Я тоді сказала чоловікові, що він не вміє думати своїми мізками. Він образився, не розмовляв зі мною кілька годин.
Квартиру ми успішно профукали через свекруху. А тут вона знову з’явилася і каже: — Слухайте, я тут зі своєю подружкою поговорила, вона у тому районі живе, де ви хотіли квартиру. Так вона каже, що їхній район – один із найкращих у нашому місті: чистий, безnечний, є 4 дитячі садки і незабаром відкриється 3-тя школа. А вже все! Ми свій шанс упустили. Не було чого вже казки розповідати. Наша квартира вже була куплена іншою молодою сім’єю. Ох, як я тоді роз лютилася! Кричала на чоловіка так, що він поїхав до мами на ніч. Мені було начхати. Я лише один випадок розповіла, а таких випадків зі свекрухою було повно. Я свого чоловіка люблю, але мені здається, що живу не з ним, а з його мамою або, у крайньому разі, з ретранслятором.