У моєї мами див на звичка. Вона віддає мої речі, і не тільки мої, іншим людям. У дитинстві, коли вона комусь віддавала наші іграшки, моя молодша сестра влаштовувала сkандали, кричала, ридала, а я була спокійною ; і мамі вдалося змусити мене думати, що тим людям іграшки потрібні більше, ніж мені. Було прикро, але я мовчала. Сестра тижнями не розмовляла з мамою, я їй говорила, що мама знає свою справу. Роки минули і нічого не змінилося. У десятому класі я захопилася малюванням на комп’ютері. У нас був старий графічний планшет. Планшет потребував ремонту.
Тоді у мене не було необхідної суми — і я вирішила накопичити rроші на ремонт. Сховала планшет в найдальший кут, подалі від маминих очей. Через деякий час сума була накопичена, я могла віднести планшет в ремонт. Я стала шукати планшет, але не змогла знайти його; перерила весь будинок, але так і не знайшла. Я, здається, здогадалася, хто може знати його місцезнаходження. Увечері, коли мама була вдома, я запитала у неї, де планшет. Вона спокійним тоном сказала, що віддала його своїй двоюрідній сестрі, її синові він був дуже потрібен.
Я ледь в непритомність не впала. Навіщо хлопчикові молодшого шкільного віку потрібен графічний планшет? Просто мама вирішила, що він йому дуже потрібен. Потім мама вирішила, що мені не потрібні мої навушники, моє плаття, моя майка, мій спортивний костюм. Моя подруга попросила притримати у себе її намет. Коли вона повернулася з відпустки, виявилося, що мама віддала намет своїй подрузі, але ж я маму спеціально попередила, що намет чужий. Я пішла до її подруги, пояснила ситуацію і забрала намет. Вдома влаштувала такий сkандал, що мама до кінця свого життя не забуде. Мама накинулася на мене, сказала, що їй соромно за мене, що я така жадібна. Я твердо вирішила зняти квартиру і з’їхати.