Мені шістдесят три роки. Я не соромлюся свого віку, але це не означає, що сторонні люди мене можуть назвати старенькою, старою або бабусею. Бабусею мене можуть називати тільки мої онуки, І я пишаюся тим, що я бабуся. З рідних вуст слово “бабуся” звучить особливо цінно. Я пам’ятаю, що зворушилася в перший раз почувши від онука довгоочікуване «бабуся». Але це не дає право стороннім людям мене називати бабулею, бабусею або бабою. Я не дозволю нікому ставитися до мене з неповагою. Одного разу, коли я зробила nродавщиці зауваження, що я не бабуся для неї, вона на мене накричала і сказала:
«Може вас ще дівчиною назвати, бабка? Як хочу, так і називаю і не треба мені вказувати, що робити! Краще покваптеся і не затримуйте людей своїми претензіями!» Я їй відповіла: “Дівчиною не треба мене називати, але жінкою ж можна назвати? І не треба грубити мені, майте совість, я вас не ображала”. Жінка, а не старенька, саме так повинні незнайомі люди звертатися до дам мого віку. Так, я знаю, що я бабуся, але я бабуся тільки для своїх онуків. Вона з такою зневагою слово “бабка” сказала, ніби хотіла мене образити або принизити. А найприкріше те, що за мною в черзі стояли жінки мого віку і обурювалися, мовляв, чим це я незадоволена.
Я від образи мало не розnлакалася, як маленька дівчинка.
Я відмовилася від своїх покуnок і пішла в інший магазин. Якщо ми самі не будемо з повагою ставитися до себе, так чого ж від інших вимагати? Мені б хотілося, щоб і інші люди ставилися з повагою до себе і до свого віку. Я не дозволю себе ображати і принижувати. Навіть у дев’яносто років я буду жінкою або мадам, але не старою. Слово “бабуся” у мене асоціюється з чимось старим, з мотлохом. Молоді люди забувають, що коли-небудь і вони постаріють, стануть пенсіонерами. Який приклад вони подають новому поколінню? Ми теж колись були молодими і пенсіонерами не народ жувалися.