З самого дитинства я мріяла про життя у мегаполісі. Мені снилися міські будні. Я мріяла про те, що житиму у великому місті, не встигатиму нічого через шалений темп, про який мам якось розповіла мамина подруга. Коли мені виповнилося 25, я вирішила, то більше так жити не хочу. Я розповіла про все мамі, вона мене зрозуміла. От тато нічого не зрозумів і не зібрався. Наша сім’я завжди була дуже зразковою, шанувала всі традиції та відрізнялася ідеальною репутацією. Батько вважав, що щасливою я можу бути лише поряд із ними у рідному селі. Так як мені було 25, я могла б і без пояснень зібрати всі речі і просто поїхати, але, повторюю, у нашій сім’ї це не прийнято.
Загалом, якось я вмовила батьків, зібрала речі в одну маленьку валізку, і тато відвіз мене на вокзал. Я сказала йому не чекати, доки я сяду в поїзд, щоб розлучатися було нескладно. Я знала, що мені буде нелегко, але не думала, що перші неприємності зустрінуться на самому початку мого шляху. Квитків у місто не було! Поки я сиділа і лила сльози, до мене підійшов kолишній однокласник Льоша. Він сів поруч, я вилила йому душу, і він запропонував відвезти мене до міста, але за умови, якщо я заплачу за бензин. Сказано зроблено! Дорогою нам було дуже весело. Він навіть запропонував зустрітися знову, але не для того я у велике місто перебиралася, щоб із хлопцем зі свого села зустрічатися. Ага, не хотіла із села – ось тобі міський.
Загалом, я знайшла непогану роботу, все налагоджувалося, у мене навіть хлопець з’явився, Діма, і справа йшла до весілля. Коли я вирішила, що його час познайомити зі своєю сім’єю, він трохи зніяковів, але я приписала все до хвилю вання і куnила нам квитки. Тоді за кілька днів до від’їзду Діма зник, а повернувся за кілька хвилин до того, як поїзд рушить. На вокзалі ми стояли втрьох: я, Діма та його дівчина, з якою вони заявили, що збираються зіграти весілля незабаром. Я повернулася додому сама, вийшла з поїзда, сіла на лавку і давай nлакати в голос. Тут до мене підійшов наш старий добрий Олексій, і одному Богові відомо, як він тоді мене заспокоїв. З того дня ми не розлучаємось. Ми з Льошею вже через багато разом пройшли. У нас є хороша квартира в одному з найкращих районів у місті, росте син. Льоша – найкраще, що траплялося зі мною у житті.