У мене слабке здо ров’я завжди було. Коли я виросла, ліkарі не давали жодних шансів, що я зможу стати матір’ю. Але я завжди про це мріяла з самого дитинства. Коли я побачила заповітні дві смужки на тесті, то мало не розnлакалася від щастя. Перші чотири місяці спеціально до ліkарів не ходила. Боялася, що вони будуть наполягати на тому, щоб я від дитини позбулася, адже занадто слабка для nологів. Життя в мені росло, я відчувала всередині якусь особливу наповненість. Була найщасливішою. Всі останні місяці лежала на збереженні.
На щастя, наро дила здо рового хлопчика. Я розумію, що шанси на хороший результат були мізерно малі, але я рада, що ризикнула. Дитина наповнила моє життя новим змістом. І ось ми з моїм однорічним сином відправилися на прогулянку. З самого ранку у мене було якесь тривожне передчуття. Я вирішила, що це обумовлено похмурою погодою, намагалася відігнати неприємне відчуття. Ми пройшли кілька кіл по парку, синочок в колясці відразу заснув. Я присіла на лавку, щоб трохи відпочити. Раптом до мене підійшла незнайома жінка.
-Вибачте, ви не подивитися за моєю малою? Я в туалет збігаю. -А тут є туалет? -Так, прямо за рогом. -Ну добре. Вона сунула мені в руки однорічну дитину. Пам’ятаю, як розглядала її золотисті кучері і думала про те, що сама б хотіла мати таку дівчинку. Минуло вже півгодини, а жінка не з’являлася. Незабаром я зрозуміла, що вона просто кинула дитину. Робити було нічого: я вирушила в поліцейську ділянку. Дівчинку забрали органи опіки. Дівчинка плакала і чіплялася за мене. Всю ніч мене переслідував її крик. На ранок я вирішила, що удочерю її.