Мій сусід Володимир-директор дитячого будинку; всі діти його дуже люблять, навіть по-доброму називають його «батею». Володимир живе один, дружина у нього nомерла під час пологів, дитину теж не вдалося врятувати. Після цього він не зміг одружитися, більше ні до кого душа не лежала. Але Володимир дуже любив дітей. Це була їхня найбільша мрія: мати багато дітей, як це раніше було заведено, близько 10 дітлахів на сім’ю. І ось тепер на плечах Володимира цілих 40 дітей, правда — всі не рідні. Але Володимир їх дуже любить, виховує, навчає. Є в дитячому будинку один хлопчик-Коля.
Йому 13 років; більшу частину свого життя він провів у цих стінах. Обидва батьки-питущі, опіка так і забрала хлопчика: батькам на той момент було все одно. Але Коля виявився дуже здібним хлопчиком. Особливо любив хімію. Зробив якось раз один досвід, та так вдало, що спалив сусідський гараж. Потім Володимиру ще довго доводилося від цієї історії відходити. Благо, що в гаражі нічого не було, так що за збиток швидко відшкодували. Коля тоді ходив і мив гараж, потім білив його. Але на цьому його досліди не припинилися.
Він любив робити «вулкани», дивував усіх хлопців. Спочатку робив їх з піни, потім з марганцівки. Володимир розумів, що у хлопчика талант, тому став займатися з ним хімією, допоміг вступити до інституту. Зараз Коля вже працює в лабораторії-справжній хімік. Всім, що у нього є, він дуже зобов’язаний і вдячний Володимиру. Отримав квартирку від держави, вже дівчина з’явилася. Він їй відразу сказав, що, якщо у них народиться син, то вони його Володимиром назвуть. Зараз Коля називає свого директора «татом». Сам Володимир хоч і виростив багато дітей в дитячому будинку, але Колю виділяє серед інших: він став для нього справжнім сином.