Федір давно не був у матері. Побачивши сина, Лариса Іванівна зрозуміла, що він не так прийшов. І вона мала рацію.

Федя ріс відповідальним та вихованим хлопчиком. Лариса Іванівна з чоловіком сподівалися, що син стане опорою у старості. Слава Богу, Віктор не дожив, і не бачить на кого перетворився їхній син. Федя у школі навчався добре, потім вступив до інституту. Після інституту знайшов собі високооnлачувану добру роботу. Ларисі здавалося, що він виправдав її сподівання, і тепер вона може за нього не турбуватися. Федько познайомився із дівчиною. Толком вони й не зустрічалися, як Федір сказав, що вони з Ніною подали заяву до РАГСу. Лариса не стала втручатися, бо знала, що не має сенсу. Ніна їй одразу не сподобалася. Лариса не могла зрозуміти, що саме, але щось їй у ній не подобалося. Начебто вихована , поступлива, а щось відштовхувало. Після весілля Лариса їм поступилася своєю двокімнатною квартирою, а сама переїхала в однокімнатну, яка їй дісталася від тітки. Головне, щоб молодим було добре, а їй багато не треба. Щоправда, всі знайомі та друзі залишилися у тому районі, але це не важливо, важливо, щоб молодим було добре. Судячи з того, як вони поспішали з весіллям, мабуть, Ніна була ваrітна.

Лариса мала рацію, і через місяць син потішив її новиною про дитину. Відносини з невісткою були нормальними, вони її часто в гості запрошували. Але з народженням малюка, Ніну ніби підмінили, навіть сліду не залишилося від її поступливості та розумності. Вона стала звинувачувати чоловіка, що він їй з дитиною не доnомагає. Вона змусила його піти з роботи, де йому так добре nлатили. Його графік роботи її не влаштовував. Він знайшов роботу з таким графіком, щоб її влаштовував. А тепер вона його пиляла через те, що він мало заробляє. Їм постійно грошей не вистачало, іноді навіть син просив грошей у Лариси. Лариса з сином спілкувалися тепер лише телефоном, бо Ніна заборонила їй до них у гості ходити. Ніна обурювалася, що Лариса балує онука, щотижня двічі хитаючи його на руках. Після кожного її візиту Ніна влаштовувала сцени чоловікові. Лариса перестала взагалі до них у гості ходити. Лариса сподівалася, що скоро вона вийде на роботу, хоч тоді їй дозволять бачитися з онуком.

Але Ніна незабаром знову заваrітніла. -Діти — це щастя, рада за вас синку, — сказала Лариса синові. Але в очах сина не було щастя. Він не просто так до неї у гості прийшов. Він прийшов до неї із проханням. Вони із дружиною вирішили квартиру обміняти на трикімнатну. Грошей вони не мають, ось вони й вирішили, що продадуть її квартиру. Лариса була в шоці. Так виходить, що вони вирішили розширюватись за її рахунок. А те, що вона залишиться на вулиці, їх не хвилю вало. -Як ти можеш зі мною так вчинити? — обурювався Федько, -Я ж твій син, це твої онуки. -Я дуже люблю вас, але я не готова свою старість провести на вулиці. Розширюйтесь, але, будь ласка, за ваш рахунок. Я і так все вам віддала, мешкаєте на готовому. За три роки ви нічого не додали, навіть ремонту не зробили. -Ми не встигаємо, ти сама знаєш, нам ледве вистачає. -Та я знаю, ви можете в кредит поїхати у відпустку, одяг куnувати в дорогих магазинах, жити на втіху, а квартиру куnити не можете?! Син образився і пішов. Лариса зрозуміла, що він тепер і дзвонити їй не буде. Синові час дорослішати і самому подбати про свою сім’ю.