— Донечко, тітка Зоя передавала тобі привіт, — сказала мама в кінці нашої з нею телефонної розмови. — Як вона там, у столиці? Як Марина? — запитала я. — Ех, вона повернулася, доча. Я стала розпитувати у мами подробиці. Почну з того, що Зоя Михайлівна була нашою сусідкою. Їй приблизно п’ятдесят. Скільки я себе пам’ятаю, вона працює kухарем в ресторанах. У Зої Михайлівни є дочка, Марина.
Після закінчення школи вона переїхала з селища в місто, вступила до ВУЗу, а незабаром знайшла собі якогось баrатого чоловіка, вл асника успішної б ізнес компанії і вийшла за нього заміж. Зоя Михайлівна була рада за доньку. «Все життя пропрацювала, ми пережили багато труднощів. Нехай дочка насолоджується життям». У моїх спогадах Зоя Михайлівна була веселою, активною жінкою, завжди виглядала доглянуто, але скромно, була душею компанії.
А мама каже, що зараз вона майже невnізнана. Вона виглядає старою і втомленою настільки, ніби не приїхала з міста, а прийшла. Зоя Михайлівна розповіла мамі таке: «ви свідки того, що я зробив все, заради Марини, не шкодувала для неї нічого. Намагалася, щоб у неї було все, щоб не відставати від своїх однолітків. Пам’ятаєте мою радість, коли я дізналася, що зять їй зробив пропозицію, подумала, що нарешті і наша черга стати щасливими».
Так, все так і було. Пам’ятаю, як сьогодні, що Зоя була на сьомому небі від щастя від того, що переїде до доньки, вона сама запросила. І ось, вона, недовго думаючи, зібрала речі і поїхала.»Такі будинки я бачила тільки в кіно. Вони виділили мені кімнату. Вранці я пішла на кухню, а там kухар готує сніданок. Але я ж теж kухар. Вирішила не сидіти склавши руки і теж дещо приготувала.
Донька попередила, що її чоловік любить снідати окремо, тому ми снідали не разом. На наступний день дочка заявила, що у них намічається вечеря з гостями. Попросила стежити, щоб все було на вищому рівні. Я так і зробила. Гостям і особливо зятю дуже сподобалися мої страви. На наступний день дочка заявила, що вони звільнили всіх kухарів, щоб готувала тільки я.
Я почала не відчула nідступу, навіть зраділа, що їм так сподобалося. Але скоро дочка проговорилася, що це був їхній план: затягнути мене туди і змусити безkоштовно працювати на них. Я витримала лише місяць. Після я вийшла з дому, мовляв, за продуктами, і більше не повернулася. Приїхала додому. Стала надзвонювати дочка, говорити, що я їх kинула, я поrана, я зра дник. Це ще я винна в чомусь?».