Олена та Сергій одружилися, коли їм було по двадцять років. Народили сина. Жили дружно, в коханні та злагоді. Майже двадцять років… Перед Новим роком Сергій із переломом ноги потрапив до ліkарні. Місяць провалявся на ліkарняному ліжку. Не помітив, як нетерпляче став чекати, коли до сусіда прийде дружина. Олена, звичайно ж, відвідувала чоловіка. Але вона працювала за графіком два за два, а Марина приходила щодня. Красива та товариська жінка стала бажаним співрозмовником для Сергія. Її чоловік більше любив читати книжки, ніж розмовляти, здавалося, ніби чекав із нетерпінням, коли ж ця балаболка піде. А ось Сергій, сам балагур, з нетерпінням чекав на її відвідування. Вони із задоволенням та весело спілкувалися на різні теми.
Коли Сергія виписували, Марина підгадала момент і всунула йому папірець зі своїм телефоном. Далі закрутився роман. В обох сім’ї, дорослі діти, їм за сорок… Думали натішаться один одним і повернутися до звичного способу життя. Але Марина не витримала подвійного життя. Розлу чилася з чоловіком. Квартира була її, тому її чоловік зібрав речі та пішов. Олена відчула зра ду чоловіка, вистежила Марину і покликала ту у гості. Того дня Сергій прийшов з нічної зміни, ліг спати, тільки-но заснув, коли його розбудили. Над ліжком схилилися Олена з Мариною. – Ми обоє любимо тебе! Вибирай! – сказали вони.
– Дівчата, вирішуйте самі, – промимрив Сергій, повернувся до стіни, і почав спати далі. Поділити Сергія жінки не змогли, то й стали жити. Він то в Олени, то в Марини. Потім Марина заваrітніла. Сергій став проводити з нею більше часу, допомагаючи із сином. Коли хлопцю виповнилося п’ять років, Марини, після тяжкої хво роби не ста ло. І що примітно, Олена прийняла чоловіка (адже вони так і не розлу чилися) назад. Разом із його сином. Дбає про хлопчика більше, ніж батько дитини.