Днями я мала день народження. Я на своє свято запросила лише найближчих людей – подруг, сестру та батьків. Як місце проведення свята я обрала недеաевий ресторанчик у нашому місті. Я порахувала, скільки мені доведеться заплатити за одну людину; вирішила махнути на все рукою та відгуляти у свій день на повну. Всі прийшли без дітей, все було чудово, тільки моя подруга не змогла залишити своїх трьох вдома, притягла їх із собою. Знаєте, я хлопців люблю, але вони перетворили моє свято на чорт знає що. Вони його в кінець не зіпсували, але зіпсували на славу.
«Не хочу це, хочу пончики», «Мамо, пішли гуляти», «Мам, давай танцювати.», «Налий водички … ні, не цієї, кольорової». Я вже на дух їхнього голосу не переносила. Мені хотілося жбурнути в них чомось, але я тримала себе в руках. Старшій доньці подруги 12, середній – 8, а наймолодшому, синові – 5, але поводилися вони так, ніби у нас цілий дитячий садок відпочиває. Під час вечірки чоловік сестри розповідав дорослі анекдоти, а діти постійно втручалися, питали значення того чи іншого слова, не давали домовити і таке інше.
Наприкінці вечора подруга залишила мені конверт, де акуратно було складено rроші за одну людину. Просто справа в тому, що у нас із друзями є домовленість – nлатити стільки й стільки за одну та за кілька людей. Подруга прийшла з трьома дітьми, а заnлатила за одну людину. За її подарунок я могла б лише пончики та напої дітям сnлатити. Ось, зараз сиджу, думаю: чи варто дзвонити подрузі, обговорювати це питання, адже що б там не було, у мене залишився осад, а я цього з близькою людиною не хочу. Гаразд, гроші. У мене маленька зарnлата, і подруга про це знає, але я намагалася щосили, щоб моїм друзям і родичам було весело на моєму святі — а подруга взяла і все зіпсувала. Вона ж приходила на моє свято, то, може, їй слід було б і залишити дітей удома, як я й просила?