Я ліkар-радіолог, працюю з апаратом УЗД. Нещодавно до мене на прийом прийшов молодий хлопець, на перший погляд йому було не більше двадцяти. Відразу як він увійшов, ми відчули неприємний запах. Але справжній коաмар почався, коли він став знімати одяг. Сморід неможливо описати словами. Ми з медсестрою переглянулися і затамували подих. Це було щось неймовірне. Краєм ока я помітила, як медсестра відкрила вікно. На жаль, це мало чим допомогло в цій ситуації.
Від хлопця тхнуло потом і нікотином. Він не мився мінімум пару тижнів. Це було нестерпно терпіти. Я б зрозуміла, якби так пахло від тяжкохво рої людини, яка фізично нездатна займатися своєю гігієною. Але це був здоровий, молодий бик в самому розквіті сил. Я була в подиві: “Ось йому не соро мно? А як приятелі з ним взагалі спілкуються?” Хлопець почувався дуже комфортно. Власний запах його зовсім не бентежив.
Відчуття, що його нюхові рецептори просто атрофувалися. Коли черга дійшла до взуття, я запевнила його, що знімати його зовсім необов’язково. Але хлопець сказав, що йому нескладно. Це був пекельний коաмар. Не знаю, як мені вдалося не зимовим і витримати ці п’ятнадцять хвилин. Після його відходу ми до кінця дня провітрювали приміщення, але запах так до кінця і не пішов. На які тільки жертви не доводиться йти заради професії. Жах просто.