У мене є колега Світлана Семенівна. Ну як колега, взагалі-то вона начальник нашого відділу. Сувора, вимоглива, часом навіть жорстка. Місцеві дотепники обізвали її”СС”. В принципі, це ініціали її імені по батькові. І як би натякають на її вдачу. Але лише я знаю, що вона дуже добра і вразлива жінка… Коли Свєті було вісім років, батько кинув їх з матір’ю. Мама, зневажавшись року півтора, не знайшовши можливості прогодувати себе і дочку, поїхала до Європи на заробітки. З тих пір Світлана нічого про неї не чула. Дівчинку виховувала бабуся. Вона шукала дочку, відправляла запити, не один і не два. Але кожен раз отримувала відповідь, що нічого про її доньку невідомо.
Життя з бабусею було не солодким. З доходів тільки пенсія бабусі. Батько одружився на жінці з двома дітьми, про допомогу дочки нічого чути не захотів. Світлана вчилася і допомагала бабусі по дому. Закінчивши школу, вступила до університету. На безкоштовне відділення. З ранку лекції, потім робота офіціанткою в кафе, а вночі виконувала курсові. Коли бабуся пішла, Світлана, залишившись одна, звернулася до батька. Ні, його гроші їй були не потрібні. Сама заробляла. Їй потрібна була рідна людина. Але батько відмовив їй. Світла залишилася одна. Закінчила університет. Влаштувалася на роботу. Зустрілася з Артуром.
Вийшла заміж, але довго не могла заваrітніти. Чоловік зви нувачував її в безді тності, сkандалив і піднімав на неї руку.. Світла пішла від нього. Але, як виявилося, пішла ваrітною. Але колишньому нічого не сказала. Наро дила дочку, яку просто обожнювала. Але, як виявилося, перелюбила. Дочка виросла егоїсткою. Виросла, вийшла заміж, про матір практично не згадує, приїжджає до неї раз-два на рік. Але зараз, здається, життя у Світлани Семенівни налагоджується. Вона живе з чоловіком, який любить і поважає її. У нього від попереднього шлюбу двоє дітей. Вони часто відвідують батька. Ось з ними Світлана і забуває про свою важку долю…