Ми з чоловіком раніше дотримувалися думки, що Новий рік – це сімейне свято, тому і відзначали його в колі сім’ї. У нас є великий, заміський будинок, який дістався чоловікові від бабусі. На Новий рік там збиралися сестри чоловіка з дітьми і чоловіками, мій брат з сім’єю. Компанія збиралася велика, ми весело проводили час, влаштовували всякі ігри, конкурси, готували разом смачну їжу. Родичі залишалися у нас на всі новорічні канікули. Це було сімейною традицією, так тривало з року в рік.
Десять років тому під час чергового святкування, після від’їзду рідні я виявила, що з дому пропали всі золоті прикраси. Це стало дуже неприємним відкриттям. Такого від родичів ми не очікували. Пропав навіть хрест, який передавався у нашій родині з покоління в покоління. Було ніяково і неприємно організовувати сімейний розгляд, тому ми не стали звертатися в поліцію. Замість цього я вирушила до церкви до свого духовного наставника.
Священик мене вислухав уважно і порадив не звинувачувати нікого і не ініціювати з’ясування обставин, довіритися Всевишньому, який всіх винних покарає. Я його послухала, але спільні святкування, зрозуміло, припинилися. Чи є збігом те, що буквально через рік всі три сестри мого чоловіка важkо захво ріли і злягли в ліжко? Не думаю. Звинувачувати нікого не хочу, доказів не потребую. Просто хочу, щоб ця історія послужила повчальним уроком. Все в цьому житті повертається, не варто робити зло людям.