– Олен, давай ми з тобою розлу чимося, – сказав чоловік. Дівчина де стояла, там і сіла. Тобто на підлогу. Коля підбіг, допоміг їй піднятися. – Тобто як це “розлу чимося”? – Ти не думай. Я ні в чому перед тобою не винен, тебе теж мені немає в чому зви нуватити. Тільки от наші відносини стали якимись сірими. Я вже сумніваюся, що люблю тебе. Ми просто поживемо деякий час окремо. – Стривай, стривай. Не тараторь. Дай мені прийти в себе, від твого “заскока”… – Я, в принципі, проти такої “терапії”. Але якщо ти хочеш випробувати свої почуття, то навіщо розлу чатися? – запитала Олена, коли заспокоїлася.
– Чому не можна просто пожити окремо? – Якщо ми не розлучимося, то все це буде як би не насправді. А мені потрібні умови не “наближені до бойових”, а саме “бойові”. – А потім ти надумаєш, і ми знову підемо в РАГС реєструвати шлюб? – Так. Повір, мені це потрібно. І вони розлу чилися… Місяць Олена жила в ритмі робота-дім-робота. Іноді гуляла по парку. Їла морозиво в кафе. Через місяць вони зустрілися. Олена була пригніченою, а Микола випромінював радість. Зустрілися, поговорили і знову розбіглися.
Через пару тижнів, після цієї зустрічі, Олена дізналася, що Микола купив собі квартиру. І все стало очевидно – всі ці “танці з бубном” заради покупки квартири. Щоб його квартира не стала спільно нажитим майном. – Олено, я пожив один і зрозумів, я не можу без тебе – Коля з’явився у неї в квартирі через два місяці після розлу чення. – Ти все це вигадав через квартири? – запитала Олена. – Ну…, – Микола зам’явся. – Так. Поміркуй сама, у тебе є своя квартира, ось і я захотів свою купити. – З чим тебе і вітаю, а від мене те що хочеш? – Хочу, щоб ми жили разом. – Ми вже розлу чилися. Ти забув?